Нормативно-правове регулювання залучення громадян. Міжнародні нормативно-правові акти.
Які нормативно-правові акти регулюють залучення громадян? Відповідно до Конституції України міжнародні договори, які ратифікувала Верховна Рада України, є невіддільною частиною українського законодавства.
Ознайомимося з основними з них:
Міжнародний пакт ООН про громадянські і політичні права ратифікований 19 жовтня 1973.
Стаття 25 Пакту проголошує:
«Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість:
а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників;
б) голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців;
в) допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби».
Базовим актом, який визначає засади місцевого самоврядування, є Європейська хартія місцевого самоврядування, яку Верховна Рада України ратифікувала 15 липня 1997 року, створивши тим самим правові передумови для запровадження в Україні європейських принципів організації публічної влади.
Відповідно до статті 3 Європейської хартії:
1.Місцеве самоврядування означає право i спроможність органів місцевого самоврядування, в межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.
2. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи.
Друга частина цієї статті наголошує на можливості використання для вирішення місцевих проблем різних форм безпосередньої демократії.
Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, яку було ратифіковано 6 липня 1999 року.
Тим самим Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити на національному рівні участь громадськості у:
• прийнятті рішень щодо конкретних видів діяльності (стаття 6 Конвенції);
• питаннях розробки планів, програм і політичних документів, пов’язаних із навколишнім середовищем (стаття 7 Конвенції);
• підготовці нормативних актів виконавчої влади і/або загальнообов’язкових юридичних актів (стаття 8 Конвенції).При цьому в Конвенції (частина 4 статті 6) наголошується, що «Кожна із Сторін забезпечує участь громадськості вже на ранньому етапі, коли відкриті всі можливості для розгляду різних варіантів, і коли участь громадськості може бути найбільш ефективною».
Ця публікація була створена Всеукраїнською громадською організацією інвалідів «Правозахисна спілка інвалідів» у рамках проєкту «Дослідження участі громадськості у процесах прийняття владних рішень у партнерських громадах Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» та стала можливою завдяки Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) та щирій підтримці американського народу через Проєкт USAID «ГОВЕРЛА». Зміст цієї публікації не обов’язково відображає погляди USAID та Уряду США.
