ІНФОРМАЦІЙНІ ДОВІДКИ ПРО ПОТЕНЦІЙНІ "НОВІ" НАЗВИ ВУЛИЦЬ СЕНЧІ
Дата: 15.05.2023 14:15
Кількість переглядів: 159
Вулиця Харченка на вулицю Чумацький шлях або Соборності
- Чумацький шлях - торгово-візницький шлях, яким чумаки з 16-го по 19 століття возили сіль з чорноморського узбережжя Криму, а з Гетьманщини — хліб та інші сільськогосподарські продукти. Шлях пролягав лівим берегом Дніпра через запорозькі степи до Перекопу, а звідти — у Крим. Територія Сенчанської громади теж входила до Гетьманщини.
- Соборності - на пошану двох акцій 1919 і 1990 років, які символізували об’єднання українських земель в одну державу-Українську Народну республіку.
Вулиця Першотравнева на вулицю Лідії Гук
- Лідія Гук–уродженка села Сенча, борець за незалежність України у 20 столітті, шістдесятниця, політв’язень комуністичного режиму, одна із фундаторок Народного Руху України, поетеса, еколог-правозахисник. Вноситься у межах виконання ст.5 п.4 Закону «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті». Детальніше на офіційному сайті Українського інституту національної пам’яті (УІНП) як центрального органу виконавчої влади за цим посиланням https://bit.ly/3HlQIKx
Стаття про Лідію Гук на офіційній сторінці Полтавського офісу УІНП https://poltava.to/project/5697/
Провулок Першотравневий на провулок Зінаїди Морачевської
- Морачевська Зінаїда (1900, ін. дані 1901 – 1922) – українка, походила з дворян, діячка освіти в с. Сенча, борець за незалежність України у 20 столітті. Вноситься у межах виконання ст.5 п.4 Закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті». У 1920 – 1922 рр. керувала повстанською антибільшовицькою, антиросійською групою, яка діяла спочатку в районі с. Чорнух, 1921 р. в районі між Ромоданом і Миргородом, згодом між Миргородом і Полтавою. Її загін налічував понад 250 осіб. Мала псевдонім Лісова Квітка. Загинула в бою з проросійськими колаборантами й ленінськими більшовиками. Була заарештована і засуджена колегією ЧК (Полтавської губернської Надзвичайної Комісії) 13 січня 1921 р. «за належність до підпільної петлюрівської організації». У 1994 році після відновлення незалежності і розпаду СРСР реабілітована посмертно.
Вулиця 337 Стрілецької Дивізії на вулицю Героїв ЗСУ
- На честь усіх полеглих героїв новітньої народної російсько-української війни за незалежність України, в тому числі уродженців Сенчанської територіальної громади.
Провулок 337 Стрілецької Дивізії на провулок сотника Шеремета
- ШЕРЕМЕТ Іван Васильович (09.03.1893, с. Сенча Лохвицького повіту -13.02.1964, Нью-Йорк, США). Військовий і громадський діяч; член ради 4-ї кавалерійської дивізії (Північний фронт, 1917), командир кінної сотні Окремого рибницького стрілецького полку, сотник Армії УНР, борець за незалежність України у 20 столітті. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри, Воєнним Хрестом та Хрестом Залізного Стрільця. Про себе писав : «В 1908 році скінчив 2-х класову школу в Сенчі. До військової служби перебував вдома, вів господарство. В 1914 р. прийнятий на військову службу в 4-ту кінну дивізію в 4-й Харківський уланський полк [4-ї кавалерійської дивізії], в складі якого виступив на велику європейську війну. 15 лютого 1917 р. за бойові заслуги підвищений в старшинську рангу. Під час українізації на Північному фронті був членом дивізійної ради, пізніше, при виділенні українських вояків від російських частин, перейшов у 1-й кінний полк імені Гетьмана Мазепи молодшим старшиною. Під час правління гетьмана служив на Слобожанщині в залізничній охороні. По скиненню Скоропадського був призначений в Окремий рибницький стрілецький загін, де був командиром кінної сотні. Пізніше в 9-му стрілецькому полку 3-ї (Залізної) стрілецької дивізії. В складі 22-го стрілецького куріня 3-ої Залізної дивізії залишив територію України і інтернований поляками 21 листопада 1920 року. 6 червня 1922 р. вступив до 3-ї класи гімназії ім. Тараса Шевченка, яка відкрилася в таборі Каліш, яку закінчив 20 липня 1925 року. 13 серпня 1925 р., Каліш». Зарахований на історичний підвідділ історико-літературного відділу Українського вільного педагогічного університету ім. М.Драгоманова. Здобув «вищу педагогічну освіту». Мешкав у США. Вноситься у межах виконання ст.5 п.4 Закону «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».
Вулиця Партизанська на вулицю Петра Назаревського
- На честь військового та культурно-освітнього діяча, учителя, диригента хорів у Подєбрадах, священика, хорунжого 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР. Народився в селі Корсунівка (нині підпорядковане Сенчанській сільській раді). Закінчив Полтавську духовну семінарію. Учасник українських визвольних змагань, старшина Армії УНР. Брав участь у Зимовому поході Армії УНР, відзначений орденом Залізного Хреста. У еміграції перебував у Подєбрадах (Чехословаччина), де займався культурно-освітньою діяльністю, працюючи вчителем та диригентом хорів. У 1939–1943 працював в Українському національному музеї в Празі, 1943 заарештований гестапо та вивезений на примусову працю до Німеччини. Організував першу Українську православну парафію в англійській окупаційній зоні в Гослярі. Згодом разом із С. Біляком створив такі ж парафії в Гекстері та Рейні (Вестфалія). У жовтні 1951переїхав до США. Спочатку мешкав у Міннеаполісі, з листопада 1953— диригент хору церкви св. Петра й Павла у Чикаго. Помер раптово від серцевого нападу 4 листопада 1955 року.
