ІСКОВЕЦЬКИЙ СТАРОСТАТ ІНФОРМАЦІЙНІ ДОВІДКИ ПРО "НОВІ"НАЗВИ ВУЛИЦЬ
Дата: 15.05.2023 14:10
Кількість переглядів: 124
Вулиця Тупікова на вулицю Леонтія Слюза
- Леонтій Васильович Слюз - український військовий діяч другої половини 17 століття, сотник Сенчанської сотні Лубенського полку Гетьманщини, прибічник гетьмана Івана Мазепи. Уперше сенчанським сотником Слюз згадується в 1685 році, а востаннє – в 1695 році. Слюз був найпомітнішим сенчанським сотником 17 століття. Село Ісківці вперше згадується в переписних книгах 1666 як село Юшківці Сенчанської сотні Лубенського полку Гетьманщини, Тоді, у 1688 році універсалом лубенського полковника-мазепинця Леонтія Свічки ці землі надані сенчанському сотникові Леонтію Васильовичу Слюзу.
Детальніше https://bit.ly/3Y6PKaT
Вулиця Бурмистренка на вулицю Леонтія Свічки
- Леонтій Назарович Свічка— український державний та військовий діяч у добу Гетьманщини, лубенський полковий суддя, полковник Лубенського полку. Універсали полковника Свічки сприяли соціально-економічному і культурному розвитку Сенчанської сотні (в тому числі й села Ісківці) як адміністративно-територіальної одиниці Лубенського полку.
Вулиця 1 Травня на вулицю Івана Мазепи
- Іван Мазепа - видатний український гетьмана, який разом із Лубенським полковником Леонтієм Свічкою сприяв розвитку Сенчанської сотні. Архівні джерела засвідчують, що Мазепа у грудні 1694 року надав Сенчанському сотнику Леонтію Слюзу «за знатні його служби» нову маєтність – село Скоробагатьки Сенчанської сотні з 12-ма дворами і купленими ґрунтами.
Вулиця М.П. Кирпоноса на вулицю сотника Савенка
- Савенко Данило-Віталій Дмитрович народився 24.12.1897 у с. Ломаки Сенчанської волості Лохвицького повіту. Військовий, повстанець, учитель, бандурний майстер, інженер-ґідротехнік (30.07.1929); член педагогічної ради школи пластунів у т.Щипйорно (1922-1923); сотник Армії УНР/Народився в сім’ї козака Дмитра та Наталки (в дівоцтві Савенкова). Закінчив сільську поч. (1910) та двокласову вчительську школу в с.Харківцях Лохвицького повіту, Лубенську вчительську семінарію (08.1913-01.1917). Про себе згадував: «Після жовтневого перевороту большевиків повернувся в Україну Воював в Окремому кінно-летючому партизанському загоні (поч. 1918). «Після поранення вибув з цього відділу і вступив до Інструкторської Школи Старшин в Київі». З неї вибув через хворобу. В ІШС навчався з 8 травня до 7 серпня 1918 р., курсу не закінчив через хворобу. У листопаді під час антигетьманського повстання вступив до війська Директорії, очолюваної Симоном Петлюрою. На початку 1919 р. потрапив до більшивицького полону. «Коли втік з цього полону, то до свого війська дістатися було тяжко, і моя справа в цьому закінчилася неудачею. Я примушений був пробираться до свого дому. Дома був заарештований чекістами. Після знущання в чрезвичайці пролежав 3,5 місяці в постелі, спочатку в лікарні, а потім дома. Потім переховувався в околицях свого села від большовиків до приходу Добровольців у серпні 1919 р. У вересні 1919 р. був мобілізований добровольцями і разом з ними перед напором большовиків від’їхав до Одеси. В Одесі по відході добровольців вступив козаком до 1-го Чорноморського полку, що формувався при Галицькій Армії. Цей полк згодом був командірований на кордон Румунії в м.Тирашполь (Тирасполь — Ред. том 3 «ПП») для несення кордонної охорони. В квітні 1920 р. він, перед тим переіменований в радянський і прилучений до 14-ої армії, підняв повстання і прилучився до Української Армії, що була в запіллю. Після цього повстання я заняв старшинську посаду. В бійці з большовиками коло м. Ананьева на Херсонщині був тяжко ранений. Після з’єднання Української Армії з групою, що була на фронті разом з польським військом, я від’їхав до шпиталю в Могиліві на Поділлю; в ріжних шпиталях пробув до жовтня 1920 р. Після цього ще раз побував на Вкраїні і 21 листопаду 1920 р. разом з військом відійшов до Польщі, де військо було інтерноване в ріжних таборах. Я спочатку працював в Калішському таборі в школі для козаків, а з лютого 1922 р.— в таборі Щипіорно в «Школі Українських Пластунів» до серпня 1923 р.». «Вчитель 2 і 3 класи білорусів і росіян, у школі з 15 лютого 1922 року». - Закінчив матуральні курси при Українському громадському комітеті у Празі (1924) та гідротехн. відділ інж. ф-ту УГА в Подєбрадах (1924-29.07.1929). Дипломну роботу «Запроєктування губерніяльної земської дороги» захистив «з успіхом дуже добрим» (22.06.1929). Разом з Василем Абрамовичем, Михайлом Романченком та Олексою Жлудкиним під керівництвом Григорія Довженка створив у Подєбрадах майстерню виробу бандур, у якій «вироблявся досить пристойно цей наш національний музичний інструмент». Працював на будівництві електростанції на р. Влтаві.Вноситься у межах виконання ст.5 п.4 Закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті».
