Сенчанська сільська територіальна громада
Полтавська область, Миргородський район
Логотип Diia Герб України
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Мандрівка загадковим Закарпаттям

Дата: 19.07.2018 12:56
Кількість переглядів: 1017

         Наприкінці червня біля Будинку творчості в Сенчі було надзвичайно гамірно та людно. Дітвора разом зі своїми батьками чекали приїзду величезного комфортабельного автобусу, який повинен був доправити вихованців та керівників гуртків закладу в екскурсійну подорож Закарпаттям. 32-є найактивніших і найуспішніших вихованців СБДЮТ із Сенчі та м. Заводське – переможців районних, обласних, Всеукраїнських конкурсів та змагань відправились того спекотного дня на захід України.

Це були незабутні чотири дні, повні вражень та емоцій, і кожен із цих днів був насичений мандрівками та екскурсіями.

Карпати зустріли нас дощем, тож через зміну погодних умов довелося змінити плани, і наша подорож розпочалася з відвідин замку, палацу та фортеці.

Після того, як наблизилися до Закарпатської області, до нас приєдналася Єва Михайлівна, - неперевершений екскурсовод, яка супроводжувала нашу групу протягом усього перебування в Закарпатті. Вже з перших хвилин знайомства з нею всі зрозуміли, що нам надзвичайно пощастило, адже пані Єва не лише мала унікальні знання, але й неабиякий хист в розмовному жанрі, чудово володіла дитячою аудиторією, підлаштовувала свою розповідь таким чином, щоб усім – і дітям, і дорослим, було цікаво.

Фото без опису

Перша зупинка була в казковому палаці графів Шенборнів – одному з найкрасивіших замків України (в якому, до речі, знімали багато сцен телесеріалу «Доярка з Хацапетівки»). Пані Єва повідала нам про те, що історія цього казкового палацу розпочалася зі звичайного дерев’яного мисливського будиночка. Граф Шенборн був затятим мисливцем і любив влаштовувати з цього заняття справжня свято. Кажуть, на полювання до графів Шенборнів тоді збирався весь цвіт дворянства Австро-Угорщини.

У проект будівлі було закладено цифри астрономічного року. Чотири вежі – за порами року, кількість тижнів відповідають 52-м кімнатам, а 12 входів символізують місяці. Якщо не полінуватись і порахувати вікна з усіх сторін палацу, їх має бути аж 365.

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

А ще тут 19 гектарів розкішного англійського парку, в центрі якого сам палац, колись були засаджені рідкісними рослинами. Японська вишня, рожевий бук, італійська гліцинія, оцтове дерево та сріблястий клен наповнювали повітря своїми ароматами. А різних кольорів трояндові кущі прикрашали величезні клумби посеред килимів зелені. По-особливому красиво тут, розповіла пані Єва, коли цвіте сакура. Невеличке озеро, на плесі якого ще на так давно можна було побачити білих лебедів, колись мало унікальну форму. Своїми контурами воно відтворювало кордони Австро-Угорської імперії того часу. А далі вглибині парку – 350-річний величавий дуб та Джерело краси. Кажуть, якщо вмитись цією водою, врода вічно квітнутиме на вашому обличчі. Насправді джерело дійсно володіє цілющими властивостями, оскільки має підвищений вміст гліцерину. А якщо обійняти з друзями дуб, замкнувши руками коло, то задумане тут бажання обов’язково здійсниться.

 

Фото без опису

Фото без опису

Наступну зупинку ми зробили у селищі Чинадійово, де розташований замок «Сент-Міклош». Колись тут було старовинне село Сент-Міклош, у перекладі – Святий Миколай. В 1944-му більшовики перейменували селище у Чинадійово. Краєзнавці й досі ламають голову над значенням цього слова. У середньовіччі навколишня місцевість мала недобру славу. Існувало прислів’я, що якщо вас не побили у Мукачевому й не пограбували у Сент-Міклоші, то ви з легкістю обійдете весь світ і нічого з вами не станеться.

 Цей замок і досі зберігає справжній дух середньовіччя. Хоча його зовнішній вигляд мало нагадує домівку казкової принцеси і повністю позбавлений прикрас. Це похмура сіра споруда з маленькими вікнами та товстезними стінами.

Ще одна особливість Чинадійовського замку – там нема вхідних квитків. Після мандрівки залами відвідувачі можуть кинути хто скільки хоче у скриньку біля виходу. Ці гроші підуть на реставрацію замку.

Єва Михайлівна розповіла, що під час Другої світової війни тут була в’язниця, потім селищна рада, військова частина, склад пального автоколони та… сміттєзвалище. Можливо, до наших часів замок би не дожив, якби у 2001 році його не взяв в оренду художник Йосип Бартош. Разом із дружиною Тетяною вони почали реконструкцію і відкрили музей.

Нині у замку проводять шлюбні церемонії, і кажуть, що жодна пара, яка повінчалась у Сент-Міклоші, ще не розлучилась.

Фото без опису

Фото без опису

Ще одна незабутня подорож чекала нас цього дня в місті Мукачеве. Тут, на старій 68-метровій горі, яка колись була вулканом, височіє дивовижна фортеця. Держави, імперії, повстання, інтриги та чвари, штурми і облоги – це історія замку Паланок. Величної і неприступної фортеці, яка назавжди залишиться однією з найкрасивіших історико-архітектурних пам`яток Закарпаття. Середньовічні мури приховують безліч загадок і таємниць.

Загалом замок складався із чотирьох терас, на яких розташовувались Передворотній, Нижній, Середній та Верхній замки. Кожен із чотирьох був на різній висоті, тому за необхідності міг оборонятися самостійно. Назва замку Паланок походить від укріпленого навколо нього в глибокому водяному рові частоколу-паланку. 

З горою, на якій стоїть середньовічна фортеця, пов’язана й назва самого міста. Існує легенда, ніби ту гору насипали люди, але праця коштувала їм страшних мук — звідси й Мукачеве.

Важко уявити, але товщина деяких стін цієї фортеці сягала 18 метрів. Вразила нас розповідь про те, яким чином замок тримав оборону. Не раз нам ставало моторошно, вартувало собі лише домалювати розповідь пані Єви. Адже нерідко ті, хто штурмував цю твердиню, помирали страшною мученицькою смертю (а особливо воїни, які мали змогу добратися до Верхнього замку). “Паланок” витримав багато ворожих облог, найдовшою з яких стала австрійська, що тривала три роки. Тоді замок належав угорській княгині Ілоні Зріні, яка очолювала національно-визвольний рух Хорватії та Угорщини проти Австрійської імперії. Австрійцям довелось вдвічі збільшити чисельність власного війська, щоб атакувати “Паланок”, але й після цього фортеця не пала. Княгиня Зріні підписала капітуляцію тільки тоді, коли закінчились запаси їжі й стало остаточно зрозуміло: марно чекати на допомогу. Княгиню було замкнено в монастирі, а її сина відправлено до чеської колегії. Згодом Ілону Зріні обміняли як військовополонену, вона потрапила до Туреччини, де і померла у вигнанні.

Фото без опису

Фото без опису

Є у замка “Паланок” і власні легенди. Всередині, на подвір’ї, можна побачити глибоку криницю, яка ніби з’єднана таємними переходами з берегами Латориці. За переказами, робота над криницею йшла не дуже вдало – викопати глибокий колодязь (біля 80-ти метрів) було складно, його стіни постійно руйнувались, а вода все не з’являлась. Коли князь вже впав у відчай, перед ним з’явився чорт – і запропонував допомогу. Але чортова допомога мала свою ціну: мішок золота. Князь і радий був заплатити за криницю, проте казна геть спустіла. Тоді один із його помічників натякнув: мішок золота – міра неоднозначна, чорт не уточнив, скільки там має бути золота, чи не так? Князь прислухався до поради і вкинув до мішка дві останні золоті монети, вручивши його нечистому. Чорт обурився, але угоду було виконано. У страшному гніві нечистий кинувся до колодязя і щез у ньому зі словами: “Все одного води пити не будете!” З тої пори у криниці чути якісь звуки і шарудіння – то вовтузиться обдурений чорт.

Фото без опису

Перший день подорожі для нас, жителів центральної України, виявився надзвичайно контрастним та колоритним. Дивувало те, що українське та угорське перемежовувалося повсякчас. На більшості пам’ятників були начеплені смужки в кольорах стягу Угорщини. Наш екскурсовод пояснила, що місцеве населення дуже дбає про збереження історії краю та його пам’яток, оскільки вважає, що той, хто боронить свою незалежність (не має значення, якої він національності), заслуговує на пошану.

Скрізь були згадки про казкового птаха – орла-турула – національного символу угорців, який за переказами, 1703 року приніс шаблю Ференцу Ракоці.


Фото без опису

Перші враження, перші сувеніри, незвична для Полтавщини погода, коли дощ раптово припинявся, а сонце з’являлося невідомо звідки, а, головне, в ту хвилину, коли ми виходили з автобуса.

Цей пам’ятний день завершувався у мальовничому селі Бене, де на нас чекала нова приємна несподіванка – поселення у приватному секторі, в чотирьох садибах, які більше нагадували маєтки.

 Пані Єва розповіла нам, що село Бене становить інтерес відразу з трьох причин. По-перше, не дивлячись на те, що це українська територія, живуть тут в основному угорці, по-друге, село знаходиться в особливій кліматичній зоні, і влітку тут стоїть спека, схожа на кримську, тоді як варто від'їхати на кілька кілометрів - і можна опинитися в куди більш прохолодному кліматі. А тому тут найсмачніші виноград та персики, та найсолодші полуниці та груші. І нарешті – не схожа ні на одне українське село архітектура. Коли дивишся на ці садиби, досить складно повірити в те, що знаходишся в Україні. Населення Бене – майже 1,5 тисячі осіб, близько 90% з яких – етнічні угорці. Буквально в двох кроках звідси починається Євросоюз, машина зі словацькими номерами, що стоїть біля будинку та величезна кількість квітів лише підсилює відчуття того, що знаходишся в Європі.

Фото без опису

Але, тим не менше, це Україна, хоча здогадатися про це можна хіба що по логотипу українського мобільного оператора на дисплеї телефону і продубльованими українською мовою написам. Вони тут, як і в усьому районі, на двох мовах: угорській та українській. Автобусна зупинка також розмальована в угорському стилі.

Завдяки жаркому клімату місцеве населення в основному зайняте виноробством і вирощуванням персиків, вони ростуть практично біля кожного будинку. А також, як і належить угорцям, роблять з них палинку - національний угорський напій.

Ранок наступного дня знову був похмурим, але це не зіпсувало нам настрою, адже ми вже почали звикати до примх закарпатської погоди та сподівалися на сонечко. Зрештою, так і сталося, і вже по приїзді до першої зупинки – буйволиної ферми "Карпатський буйвіл", що у місті циган – Виноградові. Тут займаються відновленням популяції карпатських буйволів та виробництвом молочних продуктів.

Фото без опису

Екскурсовод на фермі розповіла, що карпатський буйвіл – це доброзичлива, розумна та сильна тварина, яка любить спілкування, природу та відкриті простори.

Фото без опису

На даній фермі буйволи все це мають, їх тут із півсотні, і дають вони близько 100 літрів молока на добу. Розводити цих тварин власники розпочали ще 9 років тому. Тоді в їхньому господарстві були три буйволи. Коли кількість тварин збільшилася, створили ферму. Кожна тварина тут має своє ім’я, а робітники ферми всіх їх розпізнають.

Виявилося, що в буйволиному стаді панує матріархат, а ще – буйволи дуже прив’язуються до своїх господарів, а до чужинців ставляться з насторогою і потрібен досить довгий період адаптації – біля 2-х років, щоб вони звикли до нових людей. Вони не вибагливі у їжі, проте споживають у 3-4 рази більше, ніж корова, а тому витрат на їх утримання йде більше. Молоко також набагато жирніше за звичайне коров’яче, його жирність – аж 11%. Одна буйволиця дає приблизно 6-7 літрів на день. З нього і виготовляють найрізноманітніші продукти, які нам запропонували продегустувати – сири, масло, згущене молоко та, звичайно ж, моцарелу. Хоча на фермі зізнаються, що вилили і зіпсували чимало молока, перш ніж навчилися її готувати. Проте коли вперше отримали бажаний результат – радості не було меж.

Фото без опису

Далі наш шлях лежав до єдиної в Україні ферми з розведення плямистих манчжурських оленів. Ці красиві благородні тварини були доправлені сюди гелікоптером аж із Калінінградської області. Умови утримання цих граціозних тварин тут більш ніж правильні, майже як у заповіднику Асканія-Нова. Тут оленів розводять не для забою, а виключно заради їхніх рогів, або науковою мовою «пантів» ? це незакостенілі роги, які мають цілющі властивості. В першу чергу з них виготовляють усім відомий «Пантокрин» ? препарат із комплексними тонізуючими і адаптогенними властивостями.

Фото без опису

Крім оленів на фермі живуть баранчики та кізочки. А з одним нав’язливим цапиком ще й довелося позмагатися за зручненьке місце.

Фото без опису

Серед барвистих та чарівних краєвидів Закарпаття нам випала можливість милуватися цими вишуканими тваринами, торкатися їх оксамитових ріг, годувати оленів найулюбленішими їхніми ласощами – кукурудзяними паличками. Ми згодували ціле відро цих смаколиків плямистим красеням, зробили сотні фотографій з ними, та так і не навтішалися граційністю тварин і з неохотою покидали це чудове місце.  

Фото без опису

Фото без опису

Далі ми мали змогу прогулятися містом Хуст.

Фото без опису

Фото без опису

Потім найвідчайдушніші піднялися на Замкову гору. Зворушливу і водночас криваву історію повідала нам пані Єва. Виявляється, кожен камінчик 1,5-кілометрового підйому був окроплений кров’ю людей. Вони – від малого до старого, повинні були щодня носити в руках на цю гору каміння, щоб, власне, і збудувати знамениту фортецю, яка і зараз височить на окраїнах міста на горі вулканічного походження.

Фортеця у Хусті перебуває у зруйнованому стані. Гора поросла деревами. До замку немає під’їзду – по брукованій дорозі, яка піднімається серпантином, нам довелося іти пішки. Однак, руїни виявилися дуже величними. А краєвиди, які відкрилися із Замкової гори, нікого не залишили байдужими.

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Фото без опису

Втомлені, але з багажем нових знань поверталися ми до своїх тимчасових домівок, де на нас вже чекали гостинні господарі з вечерею зі страв угорської кухні – бограчем, торгонею, кнедликами, лангоші.

                                                    Фото без опису

Третій день нашої подорожі розпочався в місті Берегово, в оздоровчому комплексі “Жайворонок”, де ми мали змогу відвідати термальні басейни. На території комплексу розміщений єдиний в Україні унікальний критий басейн із термальною водою. Термальні басейни Берегового відомі в усій Україні своїми лікувальними властивостями. Весь секрет у тому, що вода, якою вони наповнюються, йде прямо зі свердловини глибиною 1150м. Тобто, вона не піддається технічній або хімічній обробці.

Фото без описуФото без опису

Далі – пішохідна екскурсія містом

Фото без опису

відвідування цікавого за архітектурою Чеського кварталу.

Фото без опису

Наша подорож тривала далі, і наступною зупинкою став виноробний Комплекс «Чизай», що у Берегово. Тут кожен може зануритися в захоплюючий світ вин Чизай, відвідати виносховища, долучитися до таїнства виробництва шляхетного напою і ознайомитися з продукцією виноробного підприємства в затишному дегустаційному залі, в якому можуть комфортно розміститися до 50 гостей. Нам продемонстрували, як відбувається розлив вина «Кагор Закарпатський», запросили у сховища, де у височезних місткостях хмільний напій чекає розливу, а в дубових бочках витримується цінне марочне вино.

Фото без описуФото без опису

На дегустації гостям подається 10 найменувань натуральних закарпатських вин Chateau Chizay, в тому числі легендарне марочне десертне вино "Троянда Карпат", відоме в усьому світі з середини минулого століття, і закуски для вина: сир, горішки, солоні крекери. Дітям запропонували ароматний, свіжовичавлений виноградний сік Chateau Chizay. До речі, наш екскурсовод пан Роман розповів, що унікальне вино «Троянда Карпат» намагалися відтворити винороби Франції. Однак, лише виноград, який вирощують на землях Закарпаття під певним кутом до сонця, дає такий неповторний смак та аромат.

Фото без описуФото без опису

Четвертий день подорожі розпочався дуже рано. Вже о сьомій ми вирушили в далеку подорож та проїхали кілька перевалів.

Фото без опису

А екскурсія розпочалася відвідуванням Центру реабілітації бурого ведмедя. Будівництво його на площі 12 га було розпочато влітку 2011 року у Національному природному парку «Синевир». Сюди привозять ведмедів, з якими погано поводилися попередні господарі. Їх вчать пристосовуватися до природних умов життя. Працівники спорудили «ігрові конструкції», щоб ведмеді швидше звикали до нових умов життя. Пані Єва розповіла, що свідченням того, що тварина одужала, є зимова сплячка. Якщо клишоногий засинає, значить, із ним все в порядку.

Фото без описуБалу, Потап, Настя, Бубочка, Роза, Йолка – ось лише кілька імен ведмедів, які живуть тут. Деякі з них так і не оговталися від минулого життя, і досі виконують трюки, яким їх навчили жорстокі господарі.

Фото без описуФото без опису

Далі шлях наш лежав до в наймальовничішого регіону Закарпаття - Міжгір'я. Адже тут знаходиться найкрасивіше та найглибше високогірне озеро в Україні – Синевир. Це найбільша водойма Українських Карпат, розташована у верхів'ях річки Тереблі. Озеро Синевир справедливо вважається найкоштовнішим природним скарбом однойменного Національного природного парку та однією з візитних карток Українських Карпат. Розташоване воно на висоті 989 м над рівнем моря.

Фото без опису

Існує легенда, згідно з якою мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь, на місце, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито камінною глибою за наказом підступного графа.

Схили біля озера, вкриті віковими ялинами, привертають увагу своєю величчю. Посередині розміщений острівець, який нагадує зіницю ока. Тому в народі Синевир називають "Морським Оком". На невеликому півострові озера стоїть30-тонна 13-метрова композиція з червоного дерева "Синь і Вир": кажуть, тут був убитий пастух Вир, якого кохала графська донька Синь, — саме її сльози після загибелі коханого стали озером. 

Озеро вразило нас своєю розкішшю, а його околиці - казковою природою. Кажуть, якщо на початку озера загадаєш бажання і обійдеш водойму, не промовивши ні одного слова, та ще й жодного разу не відкривши рота, через півроку бажання неодмінно збудеться.

Фото без опису

Після ситного обіду в справжній колибі діти не могли відмовити собі в задоволенні спробувати «видути» звуки зі справжньої трембіти.

Фото без описуФото без описуФото без описуФото без опису

А наступною зупинкою став Пилипець — перлина Закарпатської області, село, розташоване при підніжжі гір Гимба та Жид-Магура. Вони є частиною гірського масиву Полонина Боржава, відомого своєю своєрідною красою. Тут ми мали змогу прокататися на найгарнішому парному крісельному підйомнику довжиною 1650 метрів. Цей витяг обслуговує туристів високогірного Пилипця цілий рік, доставляючи їх із гірськолижним або велосипедним спорядженням на гору Гемба. До речі, цей витяг є найдовшим в Україні. Краєвиди, які відкрилися нам, вражали неповторною красою. А вітер, що здійнявся, лоскотав нерви сміливим парашутистам, які відважно боролися з ним у враз потемнілому небі.

Фото без опису

Фото без опису

Далі шлях наш проліг до водоспаду Шипіт – одного з семи природних чудес України – найкрасивішого водоспаду Закарпаття. І хоча сонечко не радувало нас своїми променями, було зрозуміло, що в погожі дні водоспад причаровує всіх своєю незвичайною природною красою. Падаючи численними мальовничими каскадами з 14-ти метрової висоти, кришталево чиста вода розбивається об каміння, утворюючи міріади діамантових краплинок, що переливаються дивовижними барвами у променях карпатського сонця.

Є кілька легенд, пов’язаних із кришталевими водами Шипоту. Одна з них проказує про трагічну історію кохання. Полюбили один одного бідний хлопець і дівчина зі знатної заможної родини. Коханим доводилося зустрічатися потайки. Одного разу мати вистежила їх і влаштувала скандал. У цей момент почалася гроза, й потоки води змили дівчину і хлопця. Щовечора мати приходила до водоспаду і в шумі його вод чула шепіт своєї доньки. Інший варіант походження назви говорить про те, що назва водоспаду «Шипіт» походить за його гучний голос, який вдалечині чується як шепіт.

Підходила до завершення наша унікальна та незабутня подорож. Чотири дні перебування на закарпатській землі були сповнені приємними емоціями та позитивними враженнями. Здавалося, кожен метр закарпатської землі приховував легенду, а господарі, котрі приймали наших гамірливих та неспокійних дітей стали за ці кілька днів для нас майже рідними.

Фото без описуФото без опису

Керівники гуртків, батьки та вихованці закладу із Сенчі та м. Заводського щиро дякують тим, завдяки кому така подорож стала можливою: виконкому і депутатам Сенчанської сільської ради, голові Сенчанської ОТГ В.М. Лисому. Окрема вдячність батькам наших гуртківців за довіру, розуміння та підтримку.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень